Маршрут №1

Маршрут №1

На Маришевську (гору, полонину) через Завояли
(дводенний похід)
Полонина приваблює туристів високогірними краєвидами і як зручне місце для тимчасового базування в заповіднику. На полонині є гарна колиба і джерельна вода. Назва «полонина» залишилася з тих часів, коли тут не було заповідника і альпійськими пми бродила людська маржина. З полонини гірськими стежками можна переходити до озера Несамовитого, на Чорногірський  хребет, у Верховинські гори, на Мариші і полонини Кострич, Кострича. Маришевська розташована на території заповідника.
Розміщення. Полонина розміщена біля Чорногірського хребта. Віддаль від полонини до ЧХ ~ 4 км, до гори Пожежевської — 8 км, до Ворохти – 21км.
Основні пункти на маршруті — ЗС Ворохта, присілок Завояли і КП заповідника на 12-му км, розгалуження на Маришевську на 18-му км, полонина Маришевська, гора Маришевська. Спуск — у зворотному порядку.
Сезонність — травень-листопад.
Довжина маршруту — 21 х2=42 км.
Тривалість маршруту— 2 дні.
Перепад висот— 1587—735=852 м.
Опис маршруту
Йти або їхати в напрямку на Заросляк до 18-го км. Маршрут описано в розділі «Ворохта». Основні пункти на маршруті:
18 км. 1 -й залізобетонний міст через річку Прут. Безпосередньо за
мостом — розгалуження Заросляк — Маришевська: наліво і вгору, на південний захід — стежка на полонину Маришевську (2,5 км); прямо — дорога на Заросляк; прямо. Через 300 м — 2-й міст через Прут. Зліва — потік Арендар (Неса¬мовитий), який тут впадає у річку Прут. 2-ге розгалуження  Заросляк —Маришевська: прямо —Заросляк; наліво —на полонину Маришевську (2,5 км); наліво. На Маришевську можна йти і від 1 -го розгалуження.
Дорога від гирла Арендаря йде спочатку його берегом і протягом 50… 100 м розмита. Зруйнований відтинок можна обійти лісом. Далі дорога виводить на хребтик, що між річкою Арендарем і притокою Мариша, тоді — на схил долини Гомульця, де до неї підходить стежка із 18-го км. Після місця з’єднання із стежкою дорога круто веде вгору на північний схід і виходить на полонину Маришевську, розміщену вище лісу. При виході на полонину—розгалуження: наліво вгору — на хребет; правіше — дорога, а тоді стежка до колиби. Правіше. Віддаль від розгалуження до колиби ~ 1 км. Після розгалуження, що на полонині, рукави згадуваної дороги місцями губляться в траві. Дорога дуже мальовнича, особливо восени і в добру погоду.
21 км. Полонина Маришевська. Розміщена між річками Маришем і Гомульцем, на хребті і на його схилах. Хребет (Маришевський ) межує на північному сході з хребтом Маришем, на південному заході — з Чорногірським хребтом. Перемичка між хребтами Маришевським і Маришем є вододілом між потока¬ми Маришем — притокою Пруту і ще одним Маришем — при¬токою Бистреця і Черемошу. На вододілі лежить урочище Ма¬риш. Перемичка між хребтами Маришевським і Чорногірським є вододілом між потоками Гомульцем [3], — притокою Пруту і Ґадзини — притокою Черемошу. Розміри полонини -1000×50…300 м. Колиба велика і суха, з великим навісом, розташована у віддаленому кінці полонини, внизу, на очищеному від лісу закутку. Поблизу колиби є джерело, розміщене на віддалі -50 м на південний схід, коло стежки.
Дороги і стежки в районі полонини
1.Стежка і дорога від 18 км на Маришевську.
18-й км маршруту на «Заросляк» міст через річку Прут. Безпосередньо за мостом розгалуження: прямо — дорога на Зарос¬ляк; наліво, на південний захід — стежка на Маришевську; на¬ліво. Стежка плавно виводить на хребтик, що між річками Маришем і Арендарем, тоді — на південно-західний схил хребта, заходить у потік, а потім виводить до дороги, що йде з 18,3 км дороги Ворохта — Заросляк на Маришевську. Далі треба йти цією дорогою.
2.Стежки
2.1. Згадувана вже стежка від дороги до колиби.
2.2. Стежка від колиби на гору Маришевську (1567; 1 км). Найкраще спочатку піднятися на хребет, а хребтом — на вершину. На хребет краще іти
безлісими полянами. Для цього треба йти від колиби вгору і дещо вліво, обходячи ліс, а тоді — жерепи.
2.3. Стежка від колиби вздовж схилу на південний схід в село Бистрець. Віддаль —6 км. Ця стежка через 100 м виводить до джерела, а через 1 км на перемичку.
2.4. Стежка від перемички на Чорногірський хребет. Віддаль до хребта — 3 км. Стежка спочатку веде хребтиком, що йде з гори Шпіців; через – 500 м на стежці розгалуження: наліво, на південь —    верхами Мариша (Бистрецького) і Мрая; правіше, на південний захід — у долину Гомульця, а тоді — на Чорногірський хребет. Гомулець витікає із жолоба між Шпіцами, горою Гомулом і хребтиком Козел Великий.
2.5.Стежка від хребта Маришевського на гору і полонину Кострич
(9 км) через урочище Мариш, хребти Мариш і Озірний. Вона починається від стежки, що веде на Бистрець (п. 2.3.), на віддалі 1 км від перемички йде в основному на північний схід. У сідловині, що між хребтами Маришевським і Маришем (в урочищі Мариш) ця стежка виходить на дорогу, що йде зліва з долини потоку Мариша. На дорозі — направо, на схід. Через ~ 500 м розгалуження: прямо —    на Кострич; наліво — на хребти Мариш і Озірний.
2.6    .Паралельно до стежки за п. 2.5. і нижче від неї ~ 200 м по південно-
східному схилі урочища Мариш, на Бистрецькій стороні йде ще одна стежка. Вона огинає витоки річки Бистреця.
2.7.Стежка по хребті Маришевському через вершини Маришевську (1452) і Маришевську-Велику(1567).

Маршрут №2

Маршрут №2

На Бистрицю через гору Довбушанку
(дводенний похід)
Складний маршрут мальовничою гірською місцевістю серед гордих важкодоступних вершин.
Розміщення. Довбушанка (Добушанка) знаходиться на південному заході від Івано-Франківська і Яремче, у верхів’ї річки Зубрівки.
Основні орієнтири на маршруті. Яремче, перевал Пересліп, долина річки Зубрівки, полонина Нижня, полонина Верх-Нижня, гора Довбушанка, гора Медвежик, урочище Довжинець, село Бистриця.
Віддалі. Яремче — перевал Пересліп — 8 км, Яремче — Довбушанка — 22 км, Довбушанка — Бистриця —-15 км.
Дороги. Яремче — перевал Пересліп — шутрована дорога, вздовж останньої частини маршруту — погані, розмиті польові дороги і гірські стежки.
Сезонність — травень-листопад.
Довжина пішохідного маршруту —19+17=36 км.
Тривалість — 2 дні.
Набір висоти 1755-530=1225 м.
Опис маршруту
Перший день — 19 км. Перехід до полонини Нижчої.
Основні орієнтири: Яремче, урочище Жонка, перевал Пересліп, долина Зубрівки, урочище Під-Поломами, полонина Нижня.
Йти – 300 м уздовж залізниці в бік Ворохти
(на південний захід) до переїзду. На переїзді — направо до асфальтованої дороги, що йде паралельно до залізниці. На дорозі — наліво в урочище Жонку.
1     км. Дорога повертає направо і йде понад річку Жонку. Початок урочища Жонка. Через ~ 200 м зліва —  профілакторій і розгалуження: прямо — вздовж Жонки, в присілок Багровець, на полонини Вовчу і Явір, на хребет Явірник; направо — на верхню дорогу вздовж Жонки, на перевал Пересліп і в с. Бистрицю; направо. Через 10 і 20 м розгалуження: направо — в Яремче; наліво — на перевал Пересліп; наліво. Справа — воль’єра з оленями і косулями; серпантин на підйомі.
2    км. Розгалуження Жонка—Чепилів: наліво вниз через Жонку —в урочище Чепилів, на полонину Туршугувату, нахребет Явірник; правіше — на південний схил хребта; прямо — Пересліп; прямо.
3    км. Потік справа з-під полонини Чорногориці, брід че¬рез потік; розгалуження доріг: направо — на полонини Чорно-горицю, Вабрянку, Щівку, нагору Синячку; в ліси, що на південному схилі хребта; прямо — Пересліп; прямо. Хребтик, розгалуження: направо — на полонини Чорногорицю, Щівку, на гори Погар, Синячку; прямо — Пересліп; прямо.
4    км. Потік і урочище Плавун-Колючий, брід через потік. Поле справа; міст через Жонку, розгалуження доріг: наліво, ,:а хребет —урочище Блудний-Ґрунь; прямо — Пересліп; прямо.
5     км. Розгалуження Тересянка — Пересліп: прямо — урочище Тересянка; на розгалуженні — хрести на могилах туристів, альтанка і джерело над річкою; місце для привалу; направо через міст — Пересліп; направо. Пологий і довгий підйом.
8 км. Перевал Пересліп у сідловині на хребті. ВНРМ ~ 1000 м; колиба; пам’ятник партизанам-ковпаківцям. Місце для привалу; перехрестя доріг: наліво — на полонину Буковинку і на хребет Явірник; направо — на полонину Щівку, на гору Синячку; прямо —в долину річки Зубрівки, на полонини під Синяком і Ґорґаном, на гору Довбушанку і на Бистрицю; прямо. Перехід і спуск болотистою дорогою, а тоді — стежкою у долину Зубрівки.
10 км. Долина річки Зубрівки. Поперечна дорога вздовж річки; на дорозі направо — в село Зелену, в Надвірну; наліво — під Синяк і Ґорґан, на гору Довбушанку і в Бистрицю; наліво.
11км. Розгалуження Зелениця—Зубрівка: зліва — річка Зелениця, наліво — наполонину Фарфаненку; прямо — уверхів’я річки Зубрівки; прямо. Міст через Зубрівку. За мостом розгалуження: правіше і вгору—на свердловину; прямо — вздовж Зубрівки; прямо.
11,5 км. Зліва — квартальний стовп 39/38; справа вгорі — свердловина; справа при дорозі — стовп 14/25/37; розгалу¬ження: справа — потік з-під полонини Затовстої; прямо — Зубрівка; прямо.
12,5 км. Справа — стовп 37/25/36; розгалуження: справа — потік Федуцильський; чіпаш направо на полонини Затовсту, Закедру, на гору Товсту і в долину потоку Ситного; зліва за Зубрівкою — дорога на хребет, який йде від розгалуження річок Зубрівки і Зелениці на гору Ґорґан-Малий; прямо—Довбушанка; прямо.
13    км. Розгалуження: справа — потік Федуцил, дорога направо
в урочище Федуцил, на полонини, що по схилах Федуцила, дорога по схилі хребта на полонину Верх-Нижня, в урочище Полонину Верх-Нижню Новобудови, а також на полонин Затовсту і в долину потоку Ситного; прямо — Зубрівка,прямо.
13,5 км. Урочище Ільми. Розгалуження: зліва — колиба, гуртожиток, річка Зубрівка; прямо — на бурову; лівіше. Розгалу¬ження біля колиби: зліва за річкою — потік Ільми; стовп 25; дорога наліво на полонину Веснарку і на гору Ґорґан-Малий; прямо — Зубрівка; прямо.
14    км. Розгалуження: зліва — потік Підвесна; дорога на полони-
ну Веснарку; між Підвесною і Зубрівкою — хребтик і дорога
хребтиком на полонину Бабин-Погар; справа — потік з-під гори
1420; прямо — Зубрівка; прямо. Транспарант біля дороги:
«Урочище Ельми заповідного Ґорґанського лісництва».
15,5 км. Розгалуження: зліва — потік Бабиньоха, тече з-під гори (полонини) Бабиного-Погара; прямо — Зубрівка; прямо. Справа— стовп квартальний № 41.
16    км. Розгалуження: направо — дорога під гору Довбушанку;
прямо — Зубрівка; прямо. Зліва — стовп 37/38/39.
16,5 км. Розгалуження: зліва потік —з-під гори Бабиного-Пога¬ра; справа—з-під висоти 1520, з-під полонини Верх-Нижньої і з-під гори Довбушанки; стовп 28/36/37; зліва — гора Бабин Погар; прямо — Зубрівка; прямо.
17    км. Крутий поворот направо і потрійне розгалуження .Зліва
— потік із урочища Під-Поломами; справа — Зубрівка; хребтик між цими потоками; дорога на цей хребтик в урочище Під-Поломами; стовп 28/29/30/31/36 на розгалуженні; дорога наліво на схід на гору Бабин-Погар; ідемо направо дорогою вздовж річки Зубрівки. Через 500 м — дорога направо і вгору під Довбушанку.
18,5 км. Урочище Під-Поломами: зліва — стая, гуртожиток і стайня; через 200 м справа — ур. Полонина-Нижня, дорога на полонину Нижню до колиби і на полонину Верх-Нижню (1,7 км). Направо – 100м — полонина Нижня: колиба, вода; привал і ночівля.
Другий день — 18 км. Перехід від полонини Нижньої до с. Бистриці через г. Довбушанку.
Віддаль 18 км. Витрати часу ~ 11 год. Опис місцевості від полонини Нижньої до с. Бистриці наведено в розділі «По Ґорґанах…» із Татарова.
Основні орієнтири: місце ночівлі на полонині Нижній, полонина Верх-Нижня; гори: Довбушанка, Медвежик і Пікун; урочища Озірний і Довжинець, село Бистриця.
00км. Від місця ночівлі йдемо дорогою вгору, на північ. Вона
виводить на східний схил хребтика, а тоді на висоту 1520, що
поблизу гори Довбушанки.
1,5 км. Висота (1520) і полонина Верх-Нижня. З поляни, що на вершині, йдемо стежкою через сідловину на хребтику, що з’єднує висоту 1520 і Довбушанку, на хребет Довбушанки. Кру¬тий і небезпечний підйом по кам’янистому схилі.
2км. Хребет Довбушанки.
Направо хребет знижується, там густа зелень; наліво — вершина Довбушанки, там зовсім голий камінь. Хребтом туристи протоптали стежку. Вона виділяється лиш кольором каміння: стежка біла, бо взуття туристів стерло з каміння лишатник і мох. Йдемо стежкою наліво.
3км. Гора Довбушанка (1756). Величезні брили голого каміння і кам’яні розсипища на схилах. З     вершини Довбушанки стежка веде по хребті жерепами на північний захід убік гори Медвежика. Справа — долина потоку Ситного, притоки Зелениці; зліва — долина річки Довжинця;
1км    Ситний і Довжинець є притоками Бистриці Надвірнянської.
5км. Гора Медвежик (1736). На горі в жерепах перехрещуються стежки: прямо жерепами — на гору Поленську і в с. Бистрицю поганими стежками і бездоріжжям; направо — в урочище Ситний, наліво — в Довжинець ( 5,5 км); наліво вниз, на південний захід. Через 300 м розгалуження: лівіше, на південь — на гору Пікун (1632) і на полонину Вишну; на захід, а тоді на південний захід — у Довжинець; наліво на захід.
6км. Справа — висота (1546). Стежка обходить висоту і знову йде на південний захід на висоту (1316). На цій висоті є розгалуження: прямо вниз, хребтиком, що між потоками Пікуном-Нижнім і Пікуном-Середнім, — у Довжинець (3 км); направо, хребтиком, що між потоком Озірним і Пікуном-Нижнім, також у Довжинець (3,5 км). До цієї дороги нижче висоти 1546 підходить чіпаш, що йде вздовж хребта в бік Довбушанки і на полонину Вишну. Вниз хребтиком. 10км. Урочище Довжинець. Згадані вище дороги виводять на 6-й або на 8-й км Довжинця. Вище по Довжинцю на 9-му км є гуртожиток, де можна переночувати. На дорозі направо, вздовж Довжинця.
17 км. АС Бистриця. В селі є кафе, їдальня, пекарня, гуртожиток лісорубів будинки лісництв. Місця для привалів і ночівлі.

Маршрут №3

Маршрут №3

На Хом ‘як через присілок Женець і Яблуницьку дорогу
( дводенний похід)
Гора Хом’як належить до Ґорґан, частини Карпат, вершини яких мають круті схили, покриті кам’яними розсипищами — «ґор-ґанами». Від цього слова і пішла назва — Ґорґани.
Розміщення. Хом’як стоїть на хребті, який починається в Татарові і тягнеться в північно-західному напрямку.
Основні пункти на маршруті. ЗС Татаріє, урочище Женець   (лісництво), полонина Хом’якова, Хом’як, знову Хом’якова, дорога Яблуниця — Татаріє, ЗС Татарів.
Віддалі — ЗС — Хом’як — 11 км, Кремінці — Івано-Франківськ — 85 км.  Сезонність — травень-листопад.
Довжина пішохідного маршруту —22 км.
Витрати часу на перехід — 1 день (6…8 год. — без витрат на привали).
Набір висоти 1542 – 678 = 864 м.
Опис маршруту
00 км. ЗС Татарів . Іти вздовж колії стежкою на північний захід, у бік Яремчого. Через – 500 м стежка виходить на асфальтовану дорогу Яблуниця — Яремче. На дорозі — наліво. Місцевість уздовж переходу до Хом’яка описана в розділі «По Ґорґанах…» із Татарова.
Основні орієнтири на цьому переході:
3 км від ЗСТ. Розгалуження доріг: правіше — міст через Прут і асфальтована дорога на Яремче; прямо — на Хом’як; прямо шутрованою дорогою Урочище Болота.
3,5 км. Залізничний переїзд. Початок урочища Женця. Будинок лісництва і питна вода. Місце для привалу і ночівлі. Йдемо вгору вздовж Женця. Зліва — хребет з вершинами Греблею і Хом’яком; справа —хребет Явірник.
5 км. Зліва — потік з-під хребта і дорога на хребет; перша хата вгорі зліва.
5,5 км. Зліва потік і дорога; за потоком розгалуження: прямо — на Хом’як і на полонину Фарфаненку; лівіше і вгору — дорога до останніх зліва хат хутора і на Хом’як; лівіше.
6,5 км Потік Розкільський зліва, поляни за потоком і початок лісу.
7,5 км. Розгалуження: прямо — стара горизонтальна дорога схилом; наліво вгору — дорога в бік полонин Баранячої і Хо¬м’якової; наліво. Невдовзі знову розгалуження: прямо — просіка і крута дорога просікою вгору, під половину Хом’якову; направо — чіпаш на полонину Хом’якову і на Хом’як; направо. Чіпаш йде спочатку на захід, тоді серпантином на південь і круто вгору.
10 км. Полонина Хом’якова, ур. Хом’якове. На полонині є колиба. Місце для привалу і ночівлі. Розгалуження доріг: направо — на Синяк; наліво — на Хом’як і в Татарів; наліво. В лівому кінці поляни є розгалуження: прямо — в Татарів і Женець; правіше, на південь і вгору по хребтику — стежка на Хом’як; правіше і вгору. Стежка заходить у ліс і роздвоюється; краще йти стежкою, що йде правіше, бо вона менш заросла. Вище старого лісу стежка заходить в альпійку і йде круто вгору.
11 км. Гора Хом’як (1542). У профіль і здалеку вершина нагадує хом’ячка, звідки і пішла назва гори. Гостра вершина і її дуже крутий південний схил голі і складені з величезних брил, зарослих сірим і червоним лишайником, запеченим сонцем і морозами. Схили гори під верхом заросли альпійкою, а нижче, на похилих схилах — смерековим лісом. З крутої вершини Хом’яка відкриваються чудові краєвиди.
Стежки з вершини Хом’яка вниз.
1.    Описана вище стежка до полонини Хом’якової, яка веде на північ.
2.    Поганенька стежка в альпійці на північний схід до дороги хребтом.
3.    Сліди стежки по хребтику, що йде від вершини в південно-східному напрямку до потоку Вередівського. Гирло потоку розмі¬щене на 6-му км дороги Татарів — Поляниця. На цей же хребтик знизу можна вийти дорогою, що йде долиною потоку Вередівського (дорога погана). Вище ~ 500 м від гирла потоку є розгалу-ження приток і доріг. Дорогою, що йде наліво від розгалуження вздовж лівої притоки, можна вийти на згаданий хребтик. На цей же хребтик, але значно вище, можна вийти із трелювальної дороги, що починається на віддалі ~ 2 км від гирла потоку Вередівського. На віддалі ~1 км від гирла цей же потік перетинає маркована стежечка, що йде від АД на Хом’як.
4.    Ентузіасти спускаються по південному, дуже крутому, кам’янистому і небезпечному схилі до згаданої лівої притоки.
Спускаємося стежкою на північ до полонини Хом’якової.
11,5 км. Полонина Хом’якова. Зліва, на заході — колиба; справа, на сході — дорога в Татарів. Направо вниз дорогою. Дорога спочатку йде по північному схилі і обходить верхів’я потоку Розкільського. Внизу видно долину Женця і хати хутора, за долиною темніє непривітний здалека хребет Явірник.
12,5 км. Розгалуження доріг: наліво — трелювальна погана дорога в долину Женця — до хат і до лісництва; прямо — на хребет; прямо.
13 км. Хребет Хом’як — Гребля, полонинка Бараняча; розгалуження доріг: прямо — в Татарів (7 км) уздовж хребта і че¬рез гору Греблю; направо вниз — в Татарів (9 км) дорогою уздовж потоку Вередівського (дорога погана), а потім дорогою Поляниця — Татарів; ще правіше — дорога, а потім чіпаш до АД. Правіше і похило вниз. Через – 1 км розгалуження: прямо — дорога; наліво — чіпаш (старовинна стежка); наліво вниз. Чіпаш зруйнований, а через його закоси веде крута стежка вниз.
15 км. Брід через потік Вередівський.
16,5 км. Асфальтована дорога Поляниця — Татарів. На дорозі — наліво.
17 км. Розгалуження Яблуниця — Поляниця: справа підходить дорога з Яблуниці. На розгалуженні розташоване кафе «Колиба». Місце для привалу.
20,5 км. Розгалуження: наліво — дорога на хребет Гребля — Хом ‘як; прямо — ЗС Т; прямо.
22 км. Міст через залізничну колію. Перед мостом —розга¬луження: прямо —до автобусної станції Татаріє; наліво вниз — до ЗС Т. Коротшою стежкою наліво. Через ~ 300 м — ЗС Татарів.

Маршрут №1

Маршрут №1
На Говерлу (одноденний похід)
Основні пункти маршруту: м. Коломия – м. Яремче – смт. Ворохта – присілок Завояли – спорт – база «Заросляк ».
Доставка автомобільним транспортом.
Дальше пішохідна частина маршруту.
Від корпусу спорт бази йдемо в південно – східному напрямку. Розгалуження через 20 м: наліво – дорога на метеостанцію Пожежевську , на гору Пожежевську (1822; 2.5 км),до озера Несамовитого (10 км) і на Чорногірський хребет; наліво і нагору – стежки і дорога на полонину Козьмеську (1 км) і на гору Козьмеську-Велику (1572,2 км); прямо – стежка на Говерлу; йти прямо вздовж Пруту.
Стежка незабаром розгалужується: лівіше – стара стежка на Говерлу; прямо – нова стежка на Говерлу. Стара стежка веде на Говерлу (віддаль до Говерли 3,5……4) через розгалуження приток Пруту ( Прутців – Заросляцького і Козьмеського) і полонину Заросляк. Її періодично закривають для туристів з екологічних міркувань. Нова стежка веде спочатку правим берегом Пруту. Поступово вона спинається все крутіше і заводить у криволісся. Через – 600м внизу зліва – устя двох верхових приток Пруту: зліва тече Прутець – Заросляцький  (2,3); правіше від нього – Прутець – Козьмеський; йдемо маркованою стежкою понад правий берег Прутця – Козьмеського.
Під верхньою межею лісу на стежці розгалуження: правіше – на хребет – кордон до сідловини між Козьмеською – Великою і Говерлою(до прикордонного стовпа №3) і на Говерлу; прямо – на хребет – кордон і на Говерлу (коротша,але крутіша стежка).
-2 км. Стежка виводить на хребет – кордон. Поперчна стежка. Кордоном направо – на Козьмеську – Велику, на Кукул, на Сивулю, в гори Львівщини і до кордону з Польщею; кордоном наліво  – на Говерлу, на Чорногірський хребет і до кордону з Румунією; йдемо наліво.
Криволісся поступово рідшає, і його витісняють альпійські луки. Підйом стає все крутішим, а навколишня місцевість видніється далеко внизу. Погляд усе частіше звертається в бік вершини, а вона ще так далеко і високо.
-2,5 км. Похила частина  хребта, висота (1762; 2). Це так звана Мала Говерла. Похилі частини хребтів під Говерлою(хребта, що поблизу висоти 1762 і хребта, що йде від Говерли в бік Петроса) ще називають «плечі», бо в профіль Говерла з цими хребтами нагадує голову і плечі людини в каптурі.
4 км. Гора Говерла(2061). Найвища вершина Українських Карпат. Горда, велична і байдужа красуня за гарної погоди; похмура і небезпечна в негоду. Притягальна сила для туристів і відпочивальників.
Спуск з гори Говерли проводимо в південному напрямку, по Чорногірському хребту в сторону гори Брескул. Опускаємося до сідловини між горою Говерла та горою Брескул і проводимо спуск в східному напрямку до витоку річки Прут. Річка Прут починає свій шлях водоспадом висотою 80 м. Дальше наш шлях пролягає по долині річки Прут до спорт бази «Заросляк». Звідти автомобільним транспортом до м. Коломиї.

Маршрут №2

Маршрут №2
На Кукул (гору і полонину) через Кичеру
(одноденний похід)
Із хребта Кукула відкриваються гарні гірські пейзажі. Вздовж хребта лежить багато полонин. Тут п’янке гірське повітря й екологічно чисті продукти харчування.
До 1939 р. цим хребтом проходив польсько-чеський кордон. До нашого часу на хребті частково ще збереглася дорога з бетонними прикордонними стовпчиками, за якими дуже добре орієнтуватися туристам.
На Кукул з Ворохти є декілька доріг. Нижче описана найкоротша дорога.
Розміщення. Гора і полонина Кукул лежать на південь від Ворохти і на віддалі 10 км від неї.
Основні пункти на маршруті: ЗС Ворохта, присілок Паленина, полонини Кичера, Пересліп, Лаб’єська, хребет і гора Кукул.
Спуск — у зворотньому порядку.
Сезонність — квітень-листопад.
Довжина маршруту — 21 км.
Тривалість — 1 день.
Перепад висот— 1539 —735 = 804 м.
Опис маршруту
00 км. ЗС Ворохта. Йти вздовж коліїв напрямку на Верховину до залізничного переїзду. За переїздом — стежкою попри колію, а тоді — правіше, вниз попри турбазу «Україна».
500м. Міст через Прут. Справа — турбаза «Україна». За мостом розгалуження: направо — на Німаківку, до санаторію «Карпати» і на Кичеру; наліво — в урочище Свинний, в присілки Грицулівку, Паленину і на Кичеру; наліво. Через ~ 1 км — залізничний переїзд. За переїздом — розгалуження: направо — присілок Німаківка; наліво — на хребтик в присілок Грицулівку, ще лівіше, за хребтиком — потік і урочище Свинний, а тоді знову хребтик і присілок Паленина; наліво. Через 200 м справа — хребтик, стежка і дорога на хребтик. Ідемо направо; присілок Паленина. Через ~ 2 км починається старий ліс.
4,5км. Розгалуження доріг у старому лісі: направо —дорога на Кичеру через Храбостин; прямо вгору — стрімка дорога на полонину Кичеру; прямо.
6 км. Полонина Кичера: вершина (1203) і поляна на схилі хреб¬та. Дорога справа з Ворохти через Храбостин. Через 500 м — 2-га поляна і дорога справа (з присілка Німаківки). Справа — гора Кичера (1225).
6,5 км. Розгалуження: лівіше — на полонини Пересліп і Борсучину ; правіше і вниз — дорога на перевал Пересліп і на Кукул; правіше.
Полонина Пересліп. Це поляна 50×50 м, розміщена на горбику зліва 20м від дороги. Джерело розміщене ~ 50 м нижче від поляни з боку Кукула.
Перевал Пересліп — сідловина на хребті з перехрестям доріг: прямо — на Кукул; справа — дорога, що йде з Німаківки через Осередок по схилі хребта; зліва — дорога, що йде знизу з долини річки Багончика-Нижнього.
Після перевалу — підйом. Справа — руїни капітальної будівлі — туристичного притулку, який діяв до 1939 р., так зване «схроніско».
8км. Перехрестя. Поперечна дорога —так звана воєнна доро¬га по схилі хребта; направо, на північний схід, — в урочища Вурделаш (Фурделаш), Параджин, Лампарівку і у Вороненку; наліво — на старі вирубки; прямо — Кукул; прямо.
8,5 км. Полонина Форесок і суміжна з нею полонина Лаб’єська на північному схилі хребта. Колиба, вода, місце для привалу.
9 км. Поперечний ГВХ, що йде тут від гори Кукула у бік Вороненки—хребет Кукул. Закинута стежка вздовж хребта з бетонними номерованими стовпчиками — старий польсько-чесь¬кий кордон. Великий прикордонний стовп-«король» №12. На протилежному південному схилі хребта — полонина Озірна: направо по хребті – кордоні — на Вороненку; наліво по хребті кордоні — на гору Кукул, на гору Говерлу; наліво.
10,5 км. Гора Кукул (1539). Король №11. Гарне місце для огляду і фотографування місцевості. Видно села Вороненку, Ворохту, Поляницю, Яблуницю, а також гори: Хом’як, Синяк, Добушанку, Петрос, Говерлу і Чорногірський хребет.
Від гори Кукула кордон круто повертає направо вниз, на південний    захід — у бік гір Козьмеськи і Говерли. Віддаль до гори Говерли ~  10км, час переходу ~ 4 години.
Від гори Кукула можна пройти по іншому хребті до асфальтованої дороги Ворохта — Заросляк, на територію заповідника. Дороги і стежки ведуть через полонину Закукул і урочище Бабину Яму. Віддаль до асфальтованої дороги ~ 4 км. Час спуску ~ 1 година.
На південно-західному схилі хребта Кукула лежить низка полонин. Найближча із них — полонина Кукул. На полонині є джерела і колиби. Утеплена колиба із щільними стінами, з мурованою піччю і з нарами на 6 чоловік, у 2005 р. була одна — найвища і північно-східна. Крім того, ще в 2-х колибах були нари на 4—6 чоловік і залізні пічки. 3-15 травня ідо 15 вересня колиби зайняті пастухами.

Маршрут №3

Маршрут №3

На гору Маковицю  (одноденний легкий похід)
Легкий одноденний похід на безлісу вершину, з якої відкривається захоплива панорама Карпатських гір.
Розміщення. Гора Маковиця стоїть на сході від Яремчого і на північному сході від Ямної, на приблизно однаковій віддалі — 7 км від них.
Основні пункти на маршруті. ЗС Яремче, ЗС Ямна, міст через Прут    асфальтована дорога, потік Маківчик, гора Маковиця. Спуск — в Ямну, Яремче або Дору.
Сезонність — травень-листопад.
Довжина пішохідного маршруту — 14,5 км.
Витрати часу на перехід ~ 2+1 =3 год. (без витрат на привали).
Перепад висоти — 984-530=454 м.
Опис маршруту
00 км. ЗС Ямна. Йти по дорозі до Пруту, а тоді через Прут до асфальтованої дороги (АД) Яремче — Рахів.
1 км від ЗС Ямна. Поперечна АД. Тут починаються дві різні дороги на Маковицю:
а) на асфальті наліво, на північний захід — на Маковицю долиною потоку Маківчика (Прутчика), потім присілком Городища, а потім — хребтом;
б) на дорозі направо, на схід — на Маковицю через присілок Хижки. Дорога (б) довша.
Перехід дорогою (а).
1,5 км від ЗС Ямна. Розгалуження доріг на АД Яремче — Рахів:
прямо — на Маковицю (6 км) хребтом, що йде від крутого вигину Пруту (2,5 км від ЗС Ямна), а також і на Яремче (4,5 км) по АД; направо, на північ — на Маковицю долиною потоку Маківчика; направо.
2 км. Розгалуження: направо —дорога на Маковицю хребтиками і правим схилом долини Маківчика; прямо — на Макови¬цю лівим схилом; обидві дороги сходяться на Маковиці; пря¬мо. Через 300 м — хрест і розгалуження: наліво — поміж хати; направо — на Маковицю; направо. Дорога йде круто вгору поміж хати, а тоді більш похило — лісом.
2,5 км. Розгалуження: лівіше —дорога; прямо —стара дорога і стежка лісом. Краще піти стежкою. На горі стежка виходить знову на дорогу.
5,5 км Хати Ямної вище лісу (присілок Городища).
6,5 км. Хребет, що йде на Маковицю від крутого вигину Пруту, і дорога на Маковицю цим хребтиком від АД Яремче — Ямна. На дорозі перехрестя: прямо і круто вниз — в Яремче; наліво — хребтом до АД Яремче — Рахів; направо вгору по хребті — на Маковицю; направо. Справа і зліва від хребтика сінокоси і пасовища. Майже під самою вершиною Маковиці справа на схилі стоять декілька хат. Останні 300 м доводиться трохи попітніти: підйом тут досить крутий.
7 км. Гора Маковиця (984,3). З голої вершини Маковиці відкриваються захопливі краєвиди. На півночі і сході далеко внизу синіє долина потоку Боярського, за ним полонинський хребет Малева-Яворова —Лисина-Кос¬мацька з найвищими горами — Рокитою-Великою (1111; віддаль 9 км, на ній розташована телевежа) і Лисиною-Космацькою (1451; 20 км). Навколо Маковиці з трьох боків темніє глибока долина Пруту, за нею на заході синіє голий крутий хребет Довбушанки (1756; 16 км), лівіше — плоский хребет Синяка (видно частково), на південному заході — гострий пік Хом’яка (1542; 12 км), а на горизонті — закарпатські Близниці. На півдні в мерехтливій синяві видніється Кукульський хребет, а зовсім на краю горизонту — найвищі вершини Чорногірського хребта.
Вершина Маковиці і її схили покалічені траншеями окопів, ви¬ритих ще в часи Першої і Другої світових війн. Тут відбувалися тяжкі бої. А на горі Смерічок, яка стоїть на хребті, що тягнеться від Делятина, від вершини Малевої, до вершини Лисини-Космацької від артилерійського вогню росіян загинуло багато румунсь-ких вояків. Жителі з ближніх сіл у свята ходять на гору Смерічок молитися. Ще дотепер знаходять стріляні гільзи від рушниць і гармат, а корпуси гарматних снарядів гуцули використовують як ковадла для клепання кіс.
На Маковиці є розгалуження доріг:
1.    На південний схід, а через 300 м — направо, на південний захід — в Ямну по схилі долини потоку Маківчика.
2.    По хребтику на схід — до гори Смерічок (4 км). Із хребта можна зійти в долини річок Ослави, Лючі і Пістиньки до сіл: Заріччя, Ослави, Лючки, Комач.
3.    На північ через вершину Маґури, а тоді хребтиком Боярсь¬ким і потоком Боярським — в Дору (4 км).
4.    Хребтом на південний захід через Кливку — в Яремче (3,5 км), на кордон Яремчого і Ямної.
На цьому хребті через 1,5 км спуску від Маковиці, в сідлі поблизу хат, є перехрестя: наліво — через Городища і в Ямну долиною Маківчика; прямо по хребтику в Яремче; направо, круто вниз—стежка в Яремче. Стежка виводить до моста через Прут, що розташованого нижче 400 м ЗС. Стежку періодично руйнують води і зсуви.
Спуск із Маковиці дорогою, що йде спочатку хребтом (дорога хребтом має назву плай) на південний схід, а потім долиною Маківчика.
7 км. Гора Маковиця. Спускаємося плаєм на південний схід.
10,5 км. Верхня хата на хребті. Зліва і справа — присілок Хижки, справа на протилежному схилі Маківчика — присілок Городища. Йдемо дорогою вниз, на південний захід.
11 км. Верхні хати Ямної (нижче лісу). 13 км. АД Яремче — Рахів. На дорозі наліво, на ЗС Ямна. Через ~ 500 м — розгалуження до ЗС. Направо.  14,5км.ЗСЯмна.

Маршрут №4

Маршрут №4
На о.Несамовите (одноденний похід)
Основні пункти на маршруті:Ворохта – присілок Завояли – Заросляк – Пожежевська – Несамовите.
Спортбаза «Заросляк». Іти від кінця нижньої дороги, що на майданчику спорт бази, наліво і нагору, на південь, дорогою на Пожежевську. Через 500 м на дорозі починається серпантин. Коліно серпантину можна зрізати крутою стежкою, що йде від дороги наліво. Дорога йде старим смерековим лісом,в якому з наближенням до Пожежевської стає дедалі більше полян, зарослих ялівцем і травами.
Правіше від дороги на Пожежевську прокладено стежку на гору Брескул(1911), яка стоїть на Чорногірському хребті поруч із Говерлою(2061), найвищою вершиною Українських Карпат. Дорога на Брескул йде від  Заросляка на південний захід по хребтику, що піднімається до вершини Брескула. Під верхом стежка зруйнована, там стрімкі обриви.
1 км. Долина потоку Брескульця (Цибульника).Вигладжена древнім льодовиком і заросла високогірними травами. Розгалуження: направо – коротка, але крута стежка до метеостанції; прямо – похила, але довша дорога до метеостанції; прямою дорогою. Дорога повертає на схід. Справа, на віддалі 2 км, на південному заході,- гора Пожежевська(1880); на південь 2,5 км – гора Данцир(1890).
2 км. Полонина Пожежевська. Назва «полонина»залишається з тих часів, коли тут не було заповідника і по альпійських луках бродила людська маржина. А «Пожежевська» дістала назву, мабуть, від пожеж, які в Карпатах бушували в давнину. Полонина розляглася на хребтику, який йде від вершини Пожежевської  у розгалуженні Туркульця і Данцирка, а також у прилеглих  долинах. Тепер на цьому хребтику розмістилися будинки метеостанції Пожежевської і стаціонару Карпатського Екологічного інституту.
Місце тут відкрите і веселе у гарну погоду, а походи на Пожежевську дуже популярні серед туристів. Правда, зимою в сніговії тут буває непривітно і небезпечно. Швидкість вітру може перевищувати 40 м/с, висота снігу – декількох метрів; навколо – круті глибокі схили і практично безлюдні місця.
На хребтику розгалуження доріг: прямо, на схід і вниз – у розгалуженні Данцирка і Туркульця (Несамовитця), долину Данцирка; на південь і південний схід – по схилі Пожежевської і Данциру, до озера Несамовитого і на Чорногірський хребет; направо, на південний захід – на метеостанцію і на Чорногірський хребет; направо.
-2,5 км. Дорога виходить на хребтик, що іде від вершини Пожежевської. Розгалуження: прямо – по схилі; лівіше – в розгалуженні Брескульця і Данцирка; направо – до будівель; направо.
3 км. Будівлі метеостанції і стаціонару Карпатського Екологічного інституту (1451). На південному заході від будівель видніється вершина гори Пожежевської, майже на заході – Брескул, на півдні – Данциру. Між Пожежевською і Брескулом лежать два кулуари – правий і лівий. В правому колуарі і на хребтику, що йде від будівель до вершини Пожежевської видніється снігомірні лінійки. За поділками на лінійках метеорологи визначають висоту снігового покрову.
Дороги і стежки поблизу метеостанції.
До снігомірних лінійок прокладено стежки. На вершину Пожежевської (1880) стежки (плаї) прокладено хребтиком, що йде від метеостанції до вершини, а також лівим кулуаром. Чіпаш  йде від Брескулу до Несамовитого по схилах Пожежевської і Данциру. Він проходить вище метеостанції і вище лінійки, що в правому кулуарі. До нього можна піднятися плаєм, що йде від метеостанції до вершини Пожежевської. Нижче згаданого чіпаша кулуаром йде ще один, нижчий чіпаш. Снігові лавини і зсуви часто руйнують ці стежки. Від метеостанції до чіпала, що йде кулуаром, 500 м, до верхнього чіпаша 700 м. Нижче будівель йде горизонтальна дорога, згадана раніше.
Верхній чіпаш і горизонтальна дорога з’єднуються між Данциром і Туркулом.
Перехід від Пожежевської до Несамовитого.
Перейти до Несамовитого можна верхньою дорогою (чіпашем) або середньою дорогою. Перехід середньою дорогою є легшим, він описаний нижче.
3 км. Пожежевська. Будинок інституту. Іти стежкою від будинку вниз, на південь, до горизонтальної дороги. Через 50 м.- горизонтальна дорога; на дорозі – направо, на південь.
4 км. Потік Данцирок, поворот дороги на схід.
5 км. Хребтик, що йде від вершини Данциру. Поворот дороги на південь. Старі сліди розміщення стійла (місця, де стояла маржина на полонині; до створення заповідника в долині Туркульця була полонина).
6 км. Потік Несамовитий (Туркулець). Чіпаш йде нагору вздовж потоку на південний захід.
7 км. Поворот  чіпаша від потока і нагору,на північний захід – це початок серпантину під Несамовитим. Через 1 км. чіпаш повертає наліво і нагору на південний схід, завершаючи серпантин.
9 км. Озеро Несамовите (1750). Утворилося в результаті тектонічної діяльності.
Розгалуження чіпашів поблизу Несамовитого: направо і нагору, на захід,- на гору Туркул (1933, 700 м ) і на Чорногірський хребет, на південь – на Чорногірський хребет (500 м ); наліво по схилі через витоки Данцирку – під Козли – Малий і Великий, під вершини Шпіци (1863) і Гомул (1788). Нижче 700 м від Несамовитого туди йде чіпаш.
Від озера чи хребта повертаємося дорогою підйому.

Лебедин

Гора Лебедин-знаходиться на території Шешорського природоохоронного науководослідного відділення Національного природного парку «Гуцульщина»,на висоті 650м над рівнем моря. Трохи нижче в урочищі розкинулось,оспіване в піснях,легендах,переказах ,відоме на всю україну: «Лебедине озеро».  Озеро, імовірно карстового походження, розташоване у центрі улоговини на висоті 630 м н.р.м., має округло-овальну форму, розміром біля 200 х 100 метрів, глибина його нікому невідома,існують гуцульські легенди,що дна взагалі в озері немає. Живлення озера атмосферне і підземне. На південному березі є досить потужне і гарно оформлене джерело прісної питтєвої води. З озера витікає струмок, який впадає у потік Коров’як – ліву притоку заповідної річки Пістиньки, яка, в свою чергу, є правою притокою Прута.
Лебедине озеро  звідусіль оточене корінним буковим лісом, за яким простягається смуга післялісових лук. На луках, особливо на південно-західному схилі часто зустрічаються заболочені місця, великі і малі болота. Дуже цінним і розмаїтим є видовий склад рослин. На приозерній ділянці зростає низка малопоширених видів, властивих Карпатським лісам, таких як первоцвіт весняний, вовчі ягоди звичайні, цирцея проміжна, папороті – багатоніжка звичайна, фегоптерис дубовий, букова папороть, пухирник ламкий. Лучна рослинність представлена типовими для Карпатських післялісових лук злаками трясункою середньою, куцоніжкою пірчастою, кострицею червоною та багатим різнотрав’ям.
На порівняно невеликій площі навколо озера зростає 16 видів рослин, які занесені до Червоної книги України: арніка гірська, астранція велика, беладонна лікарська, шафран Гейфелів, пізньоцвіт осінній, різні види родини зозулинцевих (орхірних) – билинець комариний, любка дволиста, булатка довголиста, коручка пурпурова, гніздівка звичайна та інші.
Цікавим і багатим є тваринний світ. Неподалік озера можна зустріти карпатського оленя, косулю європейську, дикого кабана, саламандру плямисту.
Озеро, болота, луки, ліс творять неповторної краси комплекс, який має винятково важливе естетичне та науково-пізнавальне значення, тому й належать до заповідної зони НПП “Гуцульщина”.