Маршрут №1

Маршрут №1
На Говерлу (одноденний похід)
Основні пункти маршруту: м. Коломия – м. Яремче – смт. Ворохта – присілок Завояли – спорт – база «Заросляк ».
Доставка автомобільним транспортом.
Дальше пішохідна частина маршруту.
Від корпусу спорт бази йдемо в південно – східному напрямку. Розгалуження через 20 м: наліво – дорога на метеостанцію Пожежевську , на гору Пожежевську (1822; 2.5 км),до озера Несамовитого (10 км) і на Чорногірський хребет; наліво і нагору – стежки і дорога на полонину Козьмеську (1 км) і на гору Козьмеську-Велику (1572,2 км); прямо – стежка на Говерлу; йти прямо вздовж Пруту.
Стежка незабаром розгалужується: лівіше – стара стежка на Говерлу; прямо – нова стежка на Говерлу. Стара стежка веде на Говерлу (віддаль до Говерли 3,5……4) через розгалуження приток Пруту ( Прутців – Заросляцького і Козьмеського) і полонину Заросляк. Її періодично закривають для туристів з екологічних міркувань. Нова стежка веде спочатку правим берегом Пруту. Поступово вона спинається все крутіше і заводить у криволісся. Через – 600м внизу зліва – устя двох верхових приток Пруту: зліва тече Прутець – Заросляцький  (2,3); правіше від нього – Прутець – Козьмеський; йдемо маркованою стежкою понад правий берег Прутця – Козьмеського.
Під верхньою межею лісу на стежці розгалуження: правіше – на хребет – кордон до сідловини між Козьмеською – Великою і Говерлою(до прикордонного стовпа №3) і на Говерлу; прямо – на хребет – кордон і на Говерлу (коротша,але крутіша стежка).
-2 км. Стежка виводить на хребет – кордон. Поперчна стежка. Кордоном направо – на Козьмеську – Велику, на Кукул, на Сивулю, в гори Львівщини і до кордону з Польщею; кордоном наліво  – на Говерлу, на Чорногірський хребет і до кордону з Румунією; йдемо наліво.
Криволісся поступово рідшає, і його витісняють альпійські луки. Підйом стає все крутішим, а навколишня місцевість видніється далеко внизу. Погляд усе частіше звертається в бік вершини, а вона ще так далеко і високо.
-2,5 км. Похила частина  хребта, висота (1762; 2). Це так звана Мала Говерла. Похилі частини хребтів під Говерлою(хребта, що поблизу висоти 1762 і хребта, що йде від Говерли в бік Петроса) ще називають «плечі», бо в профіль Говерла з цими хребтами нагадує голову і плечі людини в каптурі.
4 км. Гора Говерла(2061). Найвища вершина Українських Карпат. Горда, велична і байдужа красуня за гарної погоди; похмура і небезпечна в негоду. Притягальна сила для туристів і відпочивальників.
Спуск з гори Говерли проводимо в південному напрямку, по Чорногірському хребту в сторону гори Брескул. Опускаємося до сідловини між горою Говерла та горою Брескул і проводимо спуск в східному напрямку до витоку річки Прут. Річка Прут починає свій шлях водоспадом висотою 80 м. Дальше наш шлях пролягає по долині річки Прут до спорт бази «Заросляк». Звідти автомобільним транспортом до м. Коломиї.

Маршрут №2

Маршрут №2
На Кукул (гору і полонину) через Кичеру
(одноденний похід)
Із хребта Кукула відкриваються гарні гірські пейзажі. Вздовж хребта лежить багато полонин. Тут п’янке гірське повітря й екологічно чисті продукти харчування.
До 1939 р. цим хребтом проходив польсько-чеський кордон. До нашого часу на хребті частково ще збереглася дорога з бетонними прикордонними стовпчиками, за якими дуже добре орієнтуватися туристам.
На Кукул з Ворохти є декілька доріг. Нижче описана найкоротша дорога.
Розміщення. Гора і полонина Кукул лежать на південь від Ворохти і на віддалі 10 км від неї.
Основні пункти на маршруті: ЗС Ворохта, присілок Паленина, полонини Кичера, Пересліп, Лаб’єська, хребет і гора Кукул.
Спуск — у зворотньому порядку.
Сезонність — квітень-листопад.
Довжина маршруту — 21 км.
Тривалість — 1 день.
Перепад висот— 1539 —735 = 804 м.
Опис маршруту
00 км. ЗС Ворохта. Йти вздовж коліїв напрямку на Верховину до залізничного переїзду. За переїздом — стежкою попри колію, а тоді — правіше, вниз попри турбазу «Україна».
500м. Міст через Прут. Справа — турбаза «Україна». За мостом розгалуження: направо — на Німаківку, до санаторію «Карпати» і на Кичеру; наліво — в урочище Свинний, в присілки Грицулівку, Паленину і на Кичеру; наліво. Через ~ 1 км — залізничний переїзд. За переїздом — розгалуження: направо — присілок Німаківка; наліво — на хребтик в присілок Грицулівку, ще лівіше, за хребтиком — потік і урочище Свинний, а тоді знову хребтик і присілок Паленина; наліво. Через 200 м справа — хребтик, стежка і дорога на хребтик. Ідемо направо; присілок Паленина. Через ~ 2 км починається старий ліс.
4,5км. Розгалуження доріг у старому лісі: направо —дорога на Кичеру через Храбостин; прямо вгору — стрімка дорога на полонину Кичеру; прямо.
6 км. Полонина Кичера: вершина (1203) і поляна на схилі хреб¬та. Дорога справа з Ворохти через Храбостин. Через 500 м — 2-га поляна і дорога справа (з присілка Німаківки). Справа — гора Кичера (1225).
6,5 км. Розгалуження: лівіше — на полонини Пересліп і Борсучину ; правіше і вниз — дорога на перевал Пересліп і на Кукул; правіше.
Полонина Пересліп. Це поляна 50×50 м, розміщена на горбику зліва 20м від дороги. Джерело розміщене ~ 50 м нижче від поляни з боку Кукула.
Перевал Пересліп — сідловина на хребті з перехрестям доріг: прямо — на Кукул; справа — дорога, що йде з Німаківки через Осередок по схилі хребта; зліва — дорога, що йде знизу з долини річки Багончика-Нижнього.
Після перевалу — підйом. Справа — руїни капітальної будівлі — туристичного притулку, який діяв до 1939 р., так зване «схроніско».
8км. Перехрестя. Поперечна дорога —так звана воєнна доро¬га по схилі хребта; направо, на північний схід, — в урочища Вурделаш (Фурделаш), Параджин, Лампарівку і у Вороненку; наліво — на старі вирубки; прямо — Кукул; прямо.
8,5 км. Полонина Форесок і суміжна з нею полонина Лаб’єська на північному схилі хребта. Колиба, вода, місце для привалу.
9 км. Поперечний ГВХ, що йде тут від гори Кукула у бік Вороненки—хребет Кукул. Закинута стежка вздовж хребта з бетонними номерованими стовпчиками — старий польсько-чесь¬кий кордон. Великий прикордонний стовп-«король» №12. На протилежному південному схилі хребта — полонина Озірна: направо по хребті – кордоні — на Вороненку; наліво по хребті кордоні — на гору Кукул, на гору Говерлу; наліво.
10,5 км. Гора Кукул (1539). Король №11. Гарне місце для огляду і фотографування місцевості. Видно села Вороненку, Ворохту, Поляницю, Яблуницю, а також гори: Хом’як, Синяк, Добушанку, Петрос, Говерлу і Чорногірський хребет.
Від гори Кукула кордон круто повертає направо вниз, на південний    захід — у бік гір Козьмеськи і Говерли. Віддаль до гори Говерли ~  10км, час переходу ~ 4 години.
Від гори Кукула можна пройти по іншому хребті до асфальтованої дороги Ворохта — Заросляк, на територію заповідника. Дороги і стежки ведуть через полонину Закукул і урочище Бабину Яму. Віддаль до асфальтованої дороги ~ 4 км. Час спуску ~ 1 година.
На південно-західному схилі хребта Кукула лежить низка полонин. Найближча із них — полонина Кукул. На полонині є джерела і колиби. Утеплена колиба із щільними стінами, з мурованою піччю і з нарами на 6 чоловік, у 2005 р. була одна — найвища і північно-східна. Крім того, ще в 2-х колибах були нари на 4—6 чоловік і залізні пічки. 3-15 травня ідо 15 вересня колиби зайняті пастухами.

Маршрут №3

Маршрут №3

На гору Маковицю  (одноденний легкий похід)
Легкий одноденний похід на безлісу вершину, з якої відкривається захоплива панорама Карпатських гір.
Розміщення. Гора Маковиця стоїть на сході від Яремчого і на північному сході від Ямної, на приблизно однаковій віддалі — 7 км від них.
Основні пункти на маршруті. ЗС Яремче, ЗС Ямна, міст через Прут    асфальтована дорога, потік Маківчик, гора Маковиця. Спуск — в Ямну, Яремче або Дору.
Сезонність — травень-листопад.
Довжина пішохідного маршруту — 14,5 км.
Витрати часу на перехід ~ 2+1 =3 год. (без витрат на привали).
Перепад висоти — 984-530=454 м.
Опис маршруту
00 км. ЗС Ямна. Йти по дорозі до Пруту, а тоді через Прут до асфальтованої дороги (АД) Яремче — Рахів.
1 км від ЗС Ямна. Поперечна АД. Тут починаються дві різні дороги на Маковицю:
а) на асфальті наліво, на північний захід — на Маковицю долиною потоку Маківчика (Прутчика), потім присілком Городища, а потім — хребтом;
б) на дорозі направо, на схід — на Маковицю через присілок Хижки. Дорога (б) довша.
Перехід дорогою (а).
1,5 км від ЗС Ямна. Розгалуження доріг на АД Яремче — Рахів:
прямо — на Маковицю (6 км) хребтом, що йде від крутого вигину Пруту (2,5 км від ЗС Ямна), а також і на Яремче (4,5 км) по АД; направо, на північ — на Маковицю долиною потоку Маківчика; направо.
2 км. Розгалуження: направо —дорога на Маковицю хребтиками і правим схилом долини Маківчика; прямо — на Макови¬цю лівим схилом; обидві дороги сходяться на Маковиці; пря¬мо. Через 300 м — хрест і розгалуження: наліво — поміж хати; направо — на Маковицю; направо. Дорога йде круто вгору поміж хати, а тоді більш похило — лісом.
2,5 км. Розгалуження: лівіше —дорога; прямо —стара дорога і стежка лісом. Краще піти стежкою. На горі стежка виходить знову на дорогу.
5,5 км Хати Ямної вище лісу (присілок Городища).
6,5 км. Хребет, що йде на Маковицю від крутого вигину Пруту, і дорога на Маковицю цим хребтиком від АД Яремче — Ямна. На дорозі перехрестя: прямо і круто вниз — в Яремче; наліво — хребтом до АД Яремче — Рахів; направо вгору по хребті — на Маковицю; направо. Справа і зліва від хребтика сінокоси і пасовища. Майже під самою вершиною Маковиці справа на схилі стоять декілька хат. Останні 300 м доводиться трохи попітніти: підйом тут досить крутий.
7 км. Гора Маковиця (984,3). З голої вершини Маковиці відкриваються захопливі краєвиди. На півночі і сході далеко внизу синіє долина потоку Боярського, за ним полонинський хребет Малева-Яворова —Лисина-Кос¬мацька з найвищими горами — Рокитою-Великою (1111; віддаль 9 км, на ній розташована телевежа) і Лисиною-Космацькою (1451; 20 км). Навколо Маковиці з трьох боків темніє глибока долина Пруту, за нею на заході синіє голий крутий хребет Довбушанки (1756; 16 км), лівіше — плоский хребет Синяка (видно частково), на південному заході — гострий пік Хом’яка (1542; 12 км), а на горизонті — закарпатські Близниці. На півдні в мерехтливій синяві видніється Кукульський хребет, а зовсім на краю горизонту — найвищі вершини Чорногірського хребта.
Вершина Маковиці і її схили покалічені траншеями окопів, ви¬ритих ще в часи Першої і Другої світових війн. Тут відбувалися тяжкі бої. А на горі Смерічок, яка стоїть на хребті, що тягнеться від Делятина, від вершини Малевої, до вершини Лисини-Космацької від артилерійського вогню росіян загинуло багато румунсь-ких вояків. Жителі з ближніх сіл у свята ходять на гору Смерічок молитися. Ще дотепер знаходять стріляні гільзи від рушниць і гармат, а корпуси гарматних снарядів гуцули використовують як ковадла для клепання кіс.
На Маковиці є розгалуження доріг:
1.    На південний схід, а через 300 м — направо, на південний захід — в Ямну по схилі долини потоку Маківчика.
2.    По хребтику на схід — до гори Смерічок (4 км). Із хребта можна зійти в долини річок Ослави, Лючі і Пістиньки до сіл: Заріччя, Ослави, Лючки, Комач.
3.    На північ через вершину Маґури, а тоді хребтиком Боярсь¬ким і потоком Боярським — в Дору (4 км).
4.    Хребтом на південний захід через Кливку — в Яремче (3,5 км), на кордон Яремчого і Ямної.
На цьому хребті через 1,5 км спуску від Маковиці, в сідлі поблизу хат, є перехрестя: наліво — через Городища і в Ямну долиною Маківчика; прямо по хребтику в Яремче; направо, круто вниз—стежка в Яремче. Стежка виводить до моста через Прут, що розташованого нижче 400 м ЗС. Стежку періодично руйнують води і зсуви.
Спуск із Маковиці дорогою, що йде спочатку хребтом (дорога хребтом має назву плай) на південний схід, а потім долиною Маківчика.
7 км. Гора Маковиця. Спускаємося плаєм на південний схід.
10,5 км. Верхня хата на хребті. Зліва і справа — присілок Хижки, справа на протилежному схилі Маківчика — присілок Городища. Йдемо дорогою вниз, на південний захід.
11 км. Верхні хати Ямної (нижче лісу). 13 км. АД Яремче — Рахів. На дорозі наліво, на ЗС Ямна. Через ~ 500 м — розгалуження до ЗС. Направо.  14,5км.ЗСЯмна.

Маршрут №4

Маршрут №4
На о.Несамовите (одноденний похід)
Основні пункти на маршруті:Ворохта – присілок Завояли – Заросляк – Пожежевська – Несамовите.
Спортбаза «Заросляк». Іти від кінця нижньої дороги, що на майданчику спорт бази, наліво і нагору, на південь, дорогою на Пожежевську. Через 500 м на дорозі починається серпантин. Коліно серпантину можна зрізати крутою стежкою, що йде від дороги наліво. Дорога йде старим смерековим лісом,в якому з наближенням до Пожежевської стає дедалі більше полян, зарослих ялівцем і травами.
Правіше від дороги на Пожежевську прокладено стежку на гору Брескул(1911), яка стоїть на Чорногірському хребті поруч із Говерлою(2061), найвищою вершиною Українських Карпат. Дорога на Брескул йде від  Заросляка на південний захід по хребтику, що піднімається до вершини Брескула. Під верхом стежка зруйнована, там стрімкі обриви.
1 км. Долина потоку Брескульця (Цибульника).Вигладжена древнім льодовиком і заросла високогірними травами. Розгалуження: направо – коротка, але крута стежка до метеостанції; прямо – похила, але довша дорога до метеостанції; прямою дорогою. Дорога повертає на схід. Справа, на віддалі 2 км, на південному заході,- гора Пожежевська(1880); на південь 2,5 км – гора Данцир(1890).
2 км. Полонина Пожежевська. Назва «полонина»залишається з тих часів, коли тут не було заповідника і по альпійських луках бродила людська маржина. А «Пожежевська» дістала назву, мабуть, від пожеж, які в Карпатах бушували в давнину. Полонина розляглася на хребтику, який йде від вершини Пожежевської  у розгалуженні Туркульця і Данцирка, а також у прилеглих  долинах. Тепер на цьому хребтику розмістилися будинки метеостанції Пожежевської і стаціонару Карпатського Екологічного інституту.
Місце тут відкрите і веселе у гарну погоду, а походи на Пожежевську дуже популярні серед туристів. Правда, зимою в сніговії тут буває непривітно і небезпечно. Швидкість вітру може перевищувати 40 м/с, висота снігу – декількох метрів; навколо – круті глибокі схили і практично безлюдні місця.
На хребтику розгалуження доріг: прямо, на схід і вниз – у розгалуженні Данцирка і Туркульця (Несамовитця), долину Данцирка; на південь і південний схід – по схилі Пожежевської і Данциру, до озера Несамовитого і на Чорногірський хребет; направо, на південний захід – на метеостанцію і на Чорногірський хребет; направо.
-2,5 км. Дорога виходить на хребтик, що іде від вершини Пожежевської. Розгалуження: прямо – по схилі; лівіше – в розгалуженні Брескульця і Данцирка; направо – до будівель; направо.
3 км. Будівлі метеостанції і стаціонару Карпатського Екологічного інституту (1451). На південному заході від будівель видніється вершина гори Пожежевської, майже на заході – Брескул, на півдні – Данциру. Між Пожежевською і Брескулом лежать два кулуари – правий і лівий. В правому колуарі і на хребтику, що йде від будівель до вершини Пожежевської видніється снігомірні лінійки. За поділками на лінійках метеорологи визначають висоту снігового покрову.
Дороги і стежки поблизу метеостанції.
До снігомірних лінійок прокладено стежки. На вершину Пожежевської (1880) стежки (плаї) прокладено хребтиком, що йде від метеостанції до вершини, а також лівим кулуаром. Чіпаш  йде від Брескулу до Несамовитого по схилах Пожежевської і Данциру. Він проходить вище метеостанції і вище лінійки, що в правому кулуарі. До нього можна піднятися плаєм, що йде від метеостанції до вершини Пожежевської. Нижче згаданого чіпаша кулуаром йде ще один, нижчий чіпаш. Снігові лавини і зсуви часто руйнують ці стежки. Від метеостанції до чіпала, що йде кулуаром, 500 м, до верхнього чіпаша 700 м. Нижче будівель йде горизонтальна дорога, згадана раніше.
Верхній чіпаш і горизонтальна дорога з’єднуються між Данциром і Туркулом.
Перехід від Пожежевської до Несамовитого.
Перейти до Несамовитого можна верхньою дорогою (чіпашем) або середньою дорогою. Перехід середньою дорогою є легшим, він описаний нижче.
3 км. Пожежевська. Будинок інституту. Іти стежкою від будинку вниз, на південь, до горизонтальної дороги. Через 50 м.- горизонтальна дорога; на дорозі – направо, на південь.
4 км. Потік Данцирок, поворот дороги на схід.
5 км. Хребтик, що йде від вершини Данциру. Поворот дороги на південь. Старі сліди розміщення стійла (місця, де стояла маржина на полонині; до створення заповідника в долині Туркульця була полонина).
6 км. Потік Несамовитий (Туркулець). Чіпаш йде нагору вздовж потоку на південний захід.
7 км. Поворот  чіпаша від потока і нагору,на північний захід – це початок серпантину під Несамовитим. Через 1 км. чіпаш повертає наліво і нагору на південний схід, завершаючи серпантин.
9 км. Озеро Несамовите (1750). Утворилося в результаті тектонічної діяльності.
Розгалуження чіпашів поблизу Несамовитого: направо і нагору, на захід,- на гору Туркул (1933, 700 м ) і на Чорногірський хребет, на південь – на Чорногірський хребет (500 м ); наліво по схилі через витоки Данцирку – під Козли – Малий і Великий, під вершини Шпіци (1863) і Гомул (1788). Нижче 700 м від Несамовитого туди йде чіпаш.
Від озера чи хребта повертаємося дорогою підйому.

Лебедин

Гора Лебедин-знаходиться на території Шешорського природоохоронного науководослідного відділення Національного природного парку «Гуцульщина»,на висоті 650м над рівнем моря. Трохи нижче в урочищі розкинулось,оспіване в піснях,легендах,переказах ,відоме на всю україну: «Лебедине озеро».  Озеро, імовірно карстового походження, розташоване у центрі улоговини на висоті 630 м н.р.м., має округло-овальну форму, розміром біля 200 х 100 метрів, глибина його нікому невідома,існують гуцульські легенди,що дна взагалі в озері немає. Живлення озера атмосферне і підземне. На південному березі є досить потужне і гарно оформлене джерело прісної питтєвої води. З озера витікає струмок, який впадає у потік Коров’як – ліву притоку заповідної річки Пістиньки, яка, в свою чергу, є правою притокою Прута.
Лебедине озеро  звідусіль оточене корінним буковим лісом, за яким простягається смуга післялісових лук. На луках, особливо на південно-західному схилі часто зустрічаються заболочені місця, великі і малі болота. Дуже цінним і розмаїтим є видовий склад рослин. На приозерній ділянці зростає низка малопоширених видів, властивих Карпатським лісам, таких як первоцвіт весняний, вовчі ягоди звичайні, цирцея проміжна, папороті – багатоніжка звичайна, фегоптерис дубовий, букова папороть, пухирник ламкий. Лучна рослинність представлена типовими для Карпатських післялісових лук злаками трясункою середньою, куцоніжкою пірчастою, кострицею червоною та багатим різнотрав’ям.
На порівняно невеликій площі навколо озера зростає 16 видів рослин, які занесені до Червоної книги України: арніка гірська, астранція велика, беладонна лікарська, шафран Гейфелів, пізньоцвіт осінній, різні види родини зозулинцевих (орхірних) – билинець комариний, любка дволиста, булатка довголиста, коручка пурпурова, гніздівка звичайна та інші.
Цікавим і багатим є тваринний світ. Неподалік озера можна зустріти карпатського оленя, косулю європейську, дикого кабана, саламандру плямисту.
Озеро, болота, луки, ліс творять неповторної краси комплекс, який має винятково важливе естетичне та науково-пізнавальне значення, тому й належать до заповідної зони НПП “Гуцульщина”.